Назвати одну із вулиць в бальнеологічному курорті Немирів на честь борця за незалежність України Левка Лук’яненка, запропонували члени виборчої команди до Яворівської ОТГ від Української республіканської партії. Саме з таким проханням кандидати УРП звернулися до Немирівської селищної ради.

 

 

Левко Лук'яненко велет свого часу. Український політичний та громадський діяч, письменник, радянський дисидент. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Автор «Акту проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСР. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Згодом, Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі.

Кару відбував у Мордовській АРСР, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу ставали відомими світовій громадськості. Лук'яненко брав в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів перевели у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінської групи (УГГ), підписував всі документи УГГ. Лук'яненко написав звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

13 грудня 1986 Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжив боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

У 1994 році Левко Лук'яненко на II з'їзді Асоціації дослідників голодоморів в Україні обраний головою організації.

У 1998—1999 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію.».

З травня 1992 — почесний голова Української республіканської партії.

Українська республіканська партія є наступницею духовної спадщини великого українця Л. Г. Лук’яненка – автора Акту проголошення незалежності України, який бачив Україну, як потужну європейську державу. Вперше партія була зареєстрована в 1990 році, на основі Української Гельсінської спілки.

«Левко Лук'яненко єдиний, хто мав чітке бачення майбутнього України. Він запропонував Українську республіку в той час, коли інші опозиціонери лише висловлювалися проти комуністичної влади, без жодного чіткого плану. А в останні роки був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні санкції проти Росії, поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені Росією народи, щоби стався ще один розпад Росії.

Одне з останніх інтерв'ю Левко Лук'яненко дав для книги Миколи Давидюка «Як зробити Україну успішною?».

Приємно, що у 2017 році група депутатів ВР України із 35 осіб підняли питання про присудження Левку Лук'яненку Нобелівської премії Миру і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини. Документи були подані вчасно і було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні 2018 року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу. А по смерті премія не присуджується.

Після смерті Левка Лук'яненка міський голова Чернігова Владислав Атрошенко, запропонував назвати одну з площ міста на його честь.
Сьогодні ми пропонуємо це зробити в Немирові Яворівського району», - прокоментував кандидат на посаду міського голови Яворівської міської ради від Української республіканської партії, Олег Пилипенко.